Інклюзивна освіта: Дисграфія

Дисграфія – це частковий розлад процесу письма, пов'язаний з недостатньою сформованістю психічних функцій, що беруть участь у реалізації та контролі письмової мови. Дисграфія проявляється у вигляді стійких, типових і повторюваних помилок у письмі, які не зникають самостійно, без цілеспрямованого навчання. При дисграфії також страждають читання й ефективність сприйняття.

Діти з такою проблемою відчувають труднощі при засвоєнні матеріалу. Проте вони не відчувають інших проблем академічного характеру - їх інтелектуальні здібності повністю зберігаються.

Причини виникнення дисграфії в дітей

Розлад виникає тоді, коли існує недостатня координація між повідомленнями, надісланими руховими нервами головного мозку.
Ділянка мозку, яка обробляє інформацію й переводить думки в слова, функціонує у дітей неправильно.
Крім органічних і функціональних змін головного мозку, що виникають унаслідок внутрішньоутробного недорозвинення плоду, патології вагітності, інфекційних захворювань та інших важких хвороб, що позначаються на нервовій системі дитини, причиною дисграфії можуть бути й соціально-психологічні чинники. Серед них двомовні сім'ї, неправильна мова оточуючих, раннє навчання письма або ж, навпаки, неувага до розвитку мовлення дитини.

Симптоми дисграфії в дітей

Симптоми дисграфії зазвичай проявляються тоді, коли діти починають учитись писати слова. Достовірно діагностувати дане порушення можна тільки після того, як дитина оволодіє технікою письма, тобто не раніше 8–8,5 року. Основними ознаками дисграфії можуть бути такі прояви.

Дитина повністю поглинена процесом письма, не може зрозуміти, що вона написала, й відчуває втому від докладених зусиль.
Вона занадто міцно стискає олівець, і на її пальцях часто залишаються відповідні сліди.
Дитина не розуміє, як їй правильно розміщувати слова й букви в них.
Вона пише букви непропорційного розміру, пише неправильно або перекручує орфографію у словах, незважаючи на те, що ви детально пояснили їй, як писати правильно те чи інше слово.
У процесі написання слів вона плутає та змінює графічно подібні рукописні літери (ш-щ, т-ш, в-д, м-л) або фонетично подібні звуки (б-п, д-т, г-к, ш-ж).
Дитина спотворює буквено-складову структуру слова, а також порушує злитість і роздільність написання слів.
Її почерк нерозбірливий з погано сформованими, погано прописаними й іноді незакінченими буквами й реченнями.
Дитині важко запам'ятати слова.
Вона не розуміє послідовності речень у параграфі або абзаці. Часто забуває потрібні слова, літери, правопис і пунктуацію.
Вона використовує неправильні слова або неправильне написання слів при письмі.
Намагається уникати писати або виконувати будь-які інші письмові завдання.

Перевірте наявність цих симптомів у вашої дитини, виконавши разом з нею домашню роботу. Перераховані симптоми допоможуть зрозуміти, страждає дитина дисграфією чи, можливо, якимось іншим розладом, пов'язаним зі складнощами в навчанні.

Фактори ризику виникнення дисграфії

Існують певні ускладнення й фактори ризику, які підвищують небезпеку виникнення дисграфії в дітей.

Якщо ваша дитина страждає від синдрому дефіциту уваги або СДУГ через проблеми, пов'язані з організацією процесу, проблеми швидкої обробки інформації та розлади тонкої рухової координації, вона більше схильна до дисграфії, ніж інші діти.
Якщо ваша дитина страждає від дислексії, вона більше схильна до дисграфії.
Якщо ваша дитина страждає від розладів аутистичного спектра, у неї синдром Аспергера, вона також більше схильна до дисграфії.

Корекційна робота

Серед учнів, які вступають до першого класу, чимало дітей з різними відхиленнями в мовленнєвому розвитку, що перешкоджає формуванню їхньої повноцінної навчальної діяльності в контексті розви- вального навчання.

Батьки, вчителі початкових класів, а іноді й учителі-логопеди насамперед звертають увагу на несформованість звуковимови у дітей і свої зусилля спрямовують саме на корекцію вад звукової сторони мовлення. А пізніше виявляють «другий недолік» — дисграфію і дис- лексію.

Щоб уникнути подібних помилок, потрібно під час обстеження аналізувати мовленнєві порушення дітей з позиції системної будови мовленнєвої діяльності, враховуючи принцип розвитку.

Розлади писемного мовлення (дисграфія) становлять значну частку серед інших мовленнєвих порушень. Найчастіше зустрічаємо їх у дітей із загальним недорозвиненням мовлення різного ступеня, а також у дітей з фонетико-фонематичними відхиленнями.

У більшості таких дітей порушена також і пізнавальна діяльність: спостережливість, увага, пам’ять, мислення, аналіз, синтез.

На сучасному етапі за несформованістю певних операцій процесу писемного мовлвння виділяють такі види дисграфій:

1) артикуляційно-акустична;

2) на ґрунті порушення фонемного розрізнення (диференціації фонем);

3) на ґрунті порушення мовленнєвого аналізу і синтезу;

4) аграматична;

5) оптична.

Характерними ознаками для всіх видів дисграфії є стійкі й повторювальні помилки в процесі писемного мовлення, а саме:

перекручення і заміна букв (парних за артикуляційно-акустичною подібністю, подібних за графічним зображенням, звучанням або вимовою);
перекручення звуко-складової структури слова;
порушення єдності написання слів у реченні (кількох слів разом або слово, написане частинами);
аграматичні помилки, які пов’язані з недорозвитком граматичної будови мовлення.

Досвід роботи переконує, що найчастіше зустрічаємо змішані види дисграфій.

Роботу над подоланням недоліків письма слід спрямовувати на активізацію функцій різних аналізаторів (мовно-слухового, мовно-рухового, зорового, тактильних відчуттів тощо).

У результаті різних вправ у корі головного мозку замикаються тимчасові зв’язки, що пов’язані з виділенням подразника, на якому утворюється рефлекс. Таким чином, здійснюється аналітико- синтетична діяльність, яка комплексно впливає на корекцію недоліків писемного мовлення.

Корекційну роботу над розрізненням кожної пари звуків за артикуляційно-акустичною подібністю, розрізненням звуків відповідно до їх звучання і вимови та букв, подібних за графічним зображенням, проводять у два етапи. Перший (підготовчий) етап корекції дисграфії— це робота над кожним окремим звуком (буквою), яку дитина замінює чи плутає.

Якщо в дітей наявні порушення звукової сторони мовлення, то попередньо слід сформувати правильну звуковимову або корекцію звукових і графічних вад у комплексі.

Послідовність роботи підготовчого періоду може бути такою:

уточнення правильної вимови та звучання звука з опорою на зорове, слухове, тактильне сприймання, кінестетичне відчуття;
виділення звука на фоні складу;
визначення наявності й місця звука в слові:
на початку;
укінці;
у середині;
визначення місця звука відносно інших (на якому місці: 1, 2, 3 і т. ін., після якого звука, перед яким чується певний звук у слові);
визначення слова певним звуком у реченні, тексті;
добір предметних малюнків, іграшок, у назві яких є відповідний звук, визначення місця його у слові.

На другому етапі проводять роботу над диференціацією слухової, артикуляційної, дотикової (тактильної) та графічної відмінностей пари звуків (букв).

Другий етап корекційної роботи над диференціацією звуків (букв), що їх плутає дитина, бажано проводити в тій самій послідовності, що й у підготовчому періоді. Але основна мета цього періоду — попарне зіставлення звуків (букв) і визначення їх відмінностей в артикуляції і слуховому сприйманні, тактильному відчутті, графічному зображенні тощо. Мовленнєвий і наочний матеріал слід добирати з парами звуків, щоб виробити тісний зв’язок між буквою і звуком. У процесі виконання всіх завдань (як на першому, так і на другому етапі) дитина, проговорюючи звук, має показати відповідну букву, і навпаки, спираючись на графічне зображення букви, чітко повторити відповідний звук.

Тенденція сучасного навчання полягає в спонуканні дітей до мовленнєво-розумової активності в різноманітних формах навчальної діяльності. Тому логопедичним заняттям бажано надавати такої форми, яка забезпечувала б корекцію мовленнєвого недорозвитку й розвиток уваги, пам´яті, логічного мислення, доказовості, різних форм контролю і самооцінки, тобто того, що складає основу формування активної мовленнєво-розумової діяльності й лінгвістичної орієнтації.

Вправи на розвиток фонематичного слуху, звуко-буквеного аналізу та синтезу слід проводити на всіх заняттях. Особливу увагу доцільно приділяти визначенню послідовності звуків у слові, їх місця відносно інших звуків, кількості складів тощо.

Значну частину вправ варто виконувати усно. Це дає змогу навчити дітей аналізувати свою працю або працю товариша, висловлювати власні міркування і робити висновки. Вправи спочатку опрацьовують колективно за допомоги логопеда, потім самостійно з наступною перевіркою та аналізом.

На логопедичних заняттях діти мають розуміти, навіщо вони виконують те чи інше завдання; слід навчити їх самостійно визначати тему занять і навчальну мету. Логопед постійно стимулює пізнавальну активність дітей запитаннями:

Над якою темою будемо працювати сьогодні?
Чому ви так думаєте?
Для чого потрібна така вправа?
Поясніть і доведіть доцільність її виконання.

На підсумковому етапі заняття діти пригадують, над чим вони працювали, які вправи виконували, з якою метою, які труднощі зустрічали і чому і т. ін.
Удома учні виконують аналогічні завдання самостійно або за допомоги батьків. Під час наступного заняття слід провести взаємоперевірку домашніх завдань. Учні самостійно перевіряють роботу товариша, оцінюють її, висловлюючи свої мотиви, міркування.ні порушення процесу навчання.

Під час занять слід широко використовувати: