Корекційна робота із дітьми із ЗПР

Часто дорослі починають прагнути усунути той недолік в розвитку дитини, який вони щойно виявили. Наприклад, по­мітили, що хлопчик гірше розмовляє, ніж його ровесник у су­сідів, і тут же намагаються надолужити: старанно вчать вірші, змушують дитину переказувати казки. Але це не завжди дає позитивні результати. Чому? Тому що розвиток мовлення від­бувається на базі інших психічних процесів, які починають формуватися раніше, і які, очевидно, теж були розвинені не­достатньо. Виходить, що для успішного просування вперед потрібно повертатися назад, до того, що діти засвоюють в знач­но молодшому віці.

З такою ситуацією часто доводиться зустрічатися в період підготовки дитини до шкільного навчання або на початку нав­чання, коли вже виявляються перші труднощі в оволодінні чи­танням, письмом. Допомагаючи таким дітям, доводиться повер­татися па три-чотири роки назад, до того часу, коли, наприклад, іде активний процес розрізнення звуків рідної мови чи ознайом­лення з розміром та формою предметів. Щоб відбувся подаль­ший розвиток, прогалини мають бути усунені.

Інколи причиною всіх бід вважають погану пам'ять дити­ни. І справді, дитина запам'ятовує погано: не може вивчити вірш, а вивчивши його ціною великих зусиль, швидко забуває, не запам'ятовує вивченого на уроці. Але даремно ми займали­ся б тренуванням запам'ятовування, бо воно само залежить від багатьох причин, насамперед, від розуміння змісту того, що треба запам'ятати. Якщо розуміння недостатнє, запам'ятову­вання можливе тільки механічне, а воно є непродуктивним там, де потрібне осмислення, розуміння. Отже, для розвитку пам'яті потрібен і розвиток мислення. Мислення ж, у свою чергу, проходить довгий шлях розвитку і починається ще тоді, коли дитина пізнає прості властивості речей за допомогою від­чуттів та сприймання. Конкретно-чуттєвим досвідом заклада­ються основи для всього подальшого розвитку, насамперед, мислення і мовлення, які тісно пов'язані між собою.

Щоб правильно оцінити поведінку та розібратися щодо труднощів у навчанні, дуже важливо знати характерні прояви затримки психічного розвитку

     Затримка психічного розвитку розглядаєть­ся як явище тимчасове, що відбито і в її назві. Звичайно, цей стан пов'язують з дошкільним та молодшим шкільним віком дитини. Пізніше або наступає компенсація, "вирівнювання" під впливом ужитих корекційних заходів, або відбувається стабілізація стану інтелектуальної недостатності, який за вираженістю найчастіше буває проміжним між низькою нормою і легкою розумовою від­сталістю. Однак на відміну від проблеми розумо­вого розвитку при затримці психічного розвитку недоліки в здатності міркувати, робити умовиводи, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки між явищами, тобто абстрактно мислити, хоч і можуть, за несприятливих умов виховання і розвитку дитини, закріплюватися, набувати стійкого харак­теру, все-таки не є визначальними. Вони вторинні, а первинними виступають порушення працездат­ності, розлади уваги, пам'яті, сенсомоторних про­цесів, пізнавальної активності. Ці порушення особливо виразно виявляються в дошкільному ві­ці, і саме вони перешкоджають вчасно і повноцін­но формуватися мисленню та мовленню. Якби з дошкільниками послідовно проводилася корекційна робота, то багато хто з них міг би успішно на­вчатися в загальноосвітній масовій школі. Початок корекції у шкільному віці - це завжди важча і менш оптимістична справа, бо доводиться уже до­лати наслідки педагогічної занедбаності, яка буває особливо згубною для дітей з певними проблемами психофізичного розвитку.

Практика широкого впровадження корекцій­ної допомоги дітям із затримкою психічного роз­витку потребує системи їх активного виявлення. Вона може бути забезпечена узгодженою співпра­цею дошкільної та шкільної психологічної служб з психолого-медико-педагогічними консультація­ми, мережа яких нині недостатня, хоча поволі зростає. Потрібне й подальше удосконалення на­вчальних програм та корекційних технологій, по­глиблення їх диференціації відповідно до різних категорій дітей із затримкою психічного розвитку. Особливої уваги заслуговує забезпечення соці­ально-трудової адаптації та професійної підготов­ки цих дітей.

Знижена працездатність, насамперед розумова, властива більшою чи меншою мірою всім дітям із затримкою психічного розвитку. Вона є результатом нервової ослабленості і свідчить про те, що перед нами дитина, яка потребує охоронного режиму, системи лікувальних заходів, зміцнення здоров'я. Тільки на цьому тлі можлива успішна корекція її психічного розвитку, поліпшення успішності навчання. Безпосередньою причиною зниженої працездатності є надмірна виснажуваність нервових процесів, їх інертність, неврівноваженість. Такий стан нервової системи властивий не тільки з усією очевидністю фізично кволим дітям, а й таким, що справляють враження фізично більш-менш розвинутих, проте їхня нервова система в результаті раніше перенесених шкідливих впливів ослаблена. Показником зниженої працездатності є швидка стомлюваність під впливом фізичних, а ще більше - психічних навантажень.

У молодшому шкільному віці у дітей зі затримкою психічного розвитку втома наступає після 15-20 хвилин продуктивної праці. Прояви її неоднакові: одні діти бліднуть, стають млявими, сонливими, інші - навпаки, робляться непосидючими, чіпляються до товаришів, не реагують чи зухвало відповідають на зауваження. В таких випадках покарання, окрики та інші методи силового впливу не дають позитивних результатів, а тільки призводять до поглиблення конфлікту, бо дитина дедалі менше стає здатною володіти собою. Набагато кориснішим є переведення уваги дитини на якусь безпосередньо цікаву для неї справу чи хоча б звільнення її від надмірного впливу навколишніх, що діє збудливо. Через втомлюваність дитини  стає неможлива  робота над корекцією вад її розвитку, оскільки стан втоми не тільки не сприяє засвоєнню нових знань, а й блокує відтворення вже, здавалося б, добре засвоєних. Для таких дітей будуть корисними і менш втомливими цікаві ігри з розвивальним змістом.

    Діти із затримкою психічного розвитку ста­новлять найчисленнішу групу серед тих, які по­требують спеціальної допомоги у процесі навчан­ня та соціально-трудової адаптації. Вони значною мірою визначають контингент учнів, особливо по­чаткової школи, які стійко не встигають. Тому своєчасна корекція цієї специфіки в розвитку ді­тей є водночас і розв'язанням проблеми шкільно­го невстигання та правопорушень учнів. Справ­ді, деякі дослідники наводять статистичні дані про те, що більше половини неповнолітніх правопо­рушників мають знижений рівень інтелектуаль­ного розвитку. Причини такого взаємозв'язку до­сить очевидні: дитина, яка не знайшла свого міс­ця в школі через труднощі в навчанні, стає здо­биччю вулиці, шукає самоствердження в асоціаль­ній поведінці. Отже, налагодження системи допомоги дітям із затримкою психічного розвитку набуває важливого суспільного значення.

Дитині із затримкою психічного розвитку властиві розлади інтелектуальної та емоційно-вольо­вої сфери.

Відставання від вікових норм у сформованості пізнавальних функцій, соціально-комунікативних навичок, довільної поведінки, обізнаності з навколишнім світом є ознаками затримки психічного розвитку дитини. Такі діти потребують спеціальної  педагогічної роботи, щоб надалі мати змогу включитися у навчальний процес.

Затримка психічного розвитку - це порушення нормального темпу психічного розвитку, в результаті чого дитина, яка досягла шкільного віку, продовжує залишатися в колі дошкільних, ігрових інтересів. При ЗПР діти не можуть включатися в шкільну діяльність, сприймати шкільні завдання і виконувати їх. Вони ведуть себе в класі так, як в умовах гри в групі дитячого садка або в сім'ї. Тому доцільним є впровадження особистісно-зорієнтованих програм навчання, розвитку та корекційно-спрямованого індивідуального і диференційованого навчання, запровадження інтегрованого навчання.

Психічний розвиток особистості залежить від того, наскільки в процесі навчання враховуються її особливості. Якщо навантаження відповідає можливостям дитини, вона добре розвивається, соціально адаптується, недоліки, зумовлені дефектом, певною мірою коригуються.

Корекційно-розвивальна робота спрямована на:

– розвиток зорового чи слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового,

соціально-побутового орієнтування;

– розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема, комунікативної діяльності і творчості;

– формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;

– створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій, які потребують корекції

фізичного та (або) розумового розвитку

Учитель загальноосвітньої школи повинен бути готовим не тільки до професійно-педагогічної діяльності зі звичайними учнями, але й до корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають психофізичні особливості.

Основні завдання корекційно-виховної роботи:

– допомогти дітям з ЗПР оволодіти різноманітними знаннями про навколишній світ, розвивати в них спостереження і досвід практичного навчання, формувати вміння самостійно добувати знання і користуватися ними;

– шукати такі види завдань, які максимально стимулюють активність дитини;

– проводити лікувально-оздоровчі заходи;

– міняти види діяльності на уроці з метою відпочинку;

– здійснювати індивідуальний підхід, індивідуальну допомогу;

– давати завдання з опорою на зразки;

– проводити доступніший інструктаж щодо виконання завдань;

– для закріплення нового матеріалу давати багаторазові вказівки і вправи;

– проводити динамічне спостереження за просуванням кожної дитини;

– під час навчання дитини звертати увагу на стан різних сторін його психічної діяльності: пам'яті, уваги, мислення, мовлення, темп роботи, вміння поборювати перешкоди;

– в разі необхідності учень повинен відвідувати логопедичні заняття;

– проводити індивідуальні корекційні заняття, на заняттях використовувати

різноманітні види практичної діяльності.