Порушення поведінки і діяльності

Вербалізм

Вербалізм (з ла­тинсь­ко­го "словесність") - це пе­ре­ва­га мов­но­го роз­вит­ку над іншими психічними про­це­са­ми. Він не­без­печ­ний са­ме своєю однобічністю. В май­бутньо­му мо­же за­ва­жа­ти на­вчан­ню в школі.

Та­кий перекіс у роз­вит­ку част­ко­во ство­рю­ють самі бать­ки, які з са­мо­го ранньо­го ди­тинст­ва по­си­ле­но роз­ви­ва­ють вер­баль­ну сфе­ру: чи­та­ють ма­лю­ку ба­га­то віршів, ра­но на­вча­ють пи­са­ти і чи­та­ти.

Роз­ви­ток логічного, аб­стракт­но­го мис­лен­ня при цьо­му залишається на задньо­му плані. Пе­ре­ра­хо­ву­ю­чи місяці, чи­та­ю­чи вірші і по­е­ми, діти не мо­жуть відповісти на прос­те за­пи­тан­ня, на­прик­лад: в який час ро­ку дозріває уро­жай?

Діти-ба­ла­ку­ни ду­же ерудовані, у них гар­на пам'ять, але не­до­статньо розвинені сприй­нят­тя і мис­лен­ня. Для малюків звичніше спілкуватися з до­рос­ли­ми, а ось з однолітками спілкування дається важ­че.

Ще хлоп­цям нуд­но пра­цю­ва­ти за зраз­ком, ви­ко­ну­ва­ти одноманітні дії.

Самооцінка ба­ла­ку­на до­сить ви­со­ка, як високі й завищені оцінки до­рос­лих йо­го здібностей. Діти праг­нуть за­слу­жи­ти по­хва­лу до­рос­лих: бой­ко го­во­рять і швид­ко відповідають на будь-яке пи­тан­ня, чи­та­ють вірші. Але вербаліст не стільки діє, скільки демонструє свої здібності до­рос­лим.

У пер­шо­му класі діти-ба­ла­ку­ни, як пра­ви­ло, бу­ва­ють успішні зав­дя­ки на­ко­пи­че­но­му ба­га­жу знань. Од­нак у міру усклад­нен­ня зав­дань по­чи­на­ють­ся труднощі:

• неорганізованість;

• несподівано низь­ка успішність;

• про­бле­ми у спілкуванні з однолітками і вчи­те­лем;

• по­ру­шен­ня пра­вил поведінки в школі че­рез невміння організувати свої дії.

Потрібно до­по­мог­ти дітям вчас­но по­до­ла­ти вербалізм. По­чи­на­ти корекцію тре­ба з то­го мо­мен­ту, ко­ли корисні "дитячі" знан­ня вже не при­ваб­лю­ють ди­ти­ну і утво­ри­ли­ся "порожнечі" у роз­вит­ку.

Для цього синдрому характерно, що у дитини зависока самооцінка,підвищений рівень демонстративності, перевага вербалізаційної форми над іншими видами діяльності

Спілкування з однолітками погіршується через відсутність спільних інтересів. Реакція соціального оточення полягає у підтримці вербальної активності.

Корекція:

1. Корекційне заняття з дитиною практичного спрямування

2.Домагатись, щоб мовлення у дитини було лаконічним.

3. Робота спрямована на навчання дитини спілкуватись з однолітками.

Звер­тай­те ува­гу на роз­ви­ток об­раз­но­го мис­лен­ня - ди­зайн, ма­люй­те, ліпить із пластиліну. Ко­рис­но гра­ти в логічні ігри і го­ло­во­лом­ки, в сюжетні ігри. М'яко при­три­муй­те мов­ний потік ди­ти­ни і сти­му­люй­те йо­го продуктивні дії: "Потім розповіси, як зай­чик гриз­ти­ме морк­ви­ну, спо­чат­ку її тре­ба зліпити".

Не мож­на ла­я­ти за балакучість, на­впа­ки, хваліть за те, що ма­люк кра­си­во го­во­рить, відзначайте успіхи в інших об­лас­тях - ко­жен ма­лю­нок і са­мо­роб­ку.

Для школярів ме­то­ди корекції повинні бу­ти більш "до­рос­ли­ми", до то­го ж ма­люк зму­ше­ний по­си­ле­но зай­ма­ти­ся на­вчан­ням. Ко­рис­но звер­ну­ти­ся до пси­хо­ло­га за консультацією.

Відхід від діяльності

У деяких випадках підвищена потреба в увазі до себе не знаходить безпосередніх проявів у поведінці , оскільки вони стримуються підвищеною тривожністю. При такому поєднанні психологічних особливостей у дитини виникає внутрішній конфлікт: з одного боку, йому хочеться вести себе яскраво, бути поміченим іншими людьми, з іншого боку, через високу тривожності він побоюється, що така поведінка викличе негативну реакцію оточуючих. Цей конфлікт вирішується завдяки розвитку захисного фантазування. Зовні дитина зберігає пасивність, а його справжнє життя проходить у мріях. Такий спосіб поведінки називають «відходом від діяльності». 

Як повернути фантазера на землю 

При догляді від діяльності треба розгорнути активну уяву дитини у зовнішній формі, направити його на вирішення реальних творчих завдань. Крім того, дитині потрібна така сфера, яка наситить його незадоволену потребу в увазі до себе. Обидві ці цілі одночасно можуть бути досягнуті завдяки діяльності, пов'язаної з мистецтвом, - скажімо, занять у гуртку малювання. У цієї реальної творчої діяльності дитині необхідно відразу забезпечити емоційне підкріплення, увагу, відчуття успіху. 

Якщо у дитини немає ніяких художніх здібностей, то можна рекомендувати заняття абстрактним живописом. Після показу репродукцій або, що ще краще, картин на виставці, після того як дитина переконується, що абстрактний живопис дійсно існує і користується суспільним визнанням, йому пропонується самому спробувати створити щось подібне. Яскраві декоративні малюнки взагалі добре вдаються дітям, а дітям з розвиненою уявою (як при відході від діяльності) - особливо. "Шедеври" обов'язково слід вивішувати для прикраси квартири і з гордістю показувати всім, хто приходить в будинок. Вони дійсно красиві, а головне, немає ніяких критеріїв для строгої оцінки і вже тим більше - для засудження. 

Слухаючи подібні рекомендації, батьки і вчителі нерідко висловлюють побоювання в тому, що при постійному похваліваніі, підвищеній увазі до дитячим успіхам у дитини може розвинутися "зарозумілість" (посилитися демонстративність). За таких сумнівах психолог повинен ще раз підкреслити, що демонстративність - це не недолік, а особистісна особливість, яка, як і будь-яка інша особистісна особливість, призводить до позитивних або негативних проявів у залежності від обставин життя дитини. Ця особливість складається дуже рано. Далі вона може розвиватися або природно (якщо зустрічає розуміння у оточуючих) і тоді призведе зовсім не до "зарозумілості", а до адекватної самооцінки й умінню мужньо долати труднощі і невдачі, або протиприродно - у негативистических формах або у формі відходу від діяльності, що загрожує невдачею . 

У психології добре відомо, що загнана всередину, нереалізована демонстративність може породити одне із серйозних психічних захворювань - істерію. Зазвичай не слід розповідати про це батькам, щоб не викликати у них непотрібних побоювань, які можуть зашкодити нормальному вихованню дитини. Проте іншим батькам - тим, хто занадто завзято наполягає на тому, що "дівчинка повинна бути скромною" або що "захвалювати дітей шкідливо", - консультант повинен описати і такий несприятливий сценарій, щоб вони зрозуміли, що реально загрожує їх дитині, якщо вони не змінять своїх педагогічних поглядів.

Прогноз та корекція уходу від діяльності

Прогноз при уході від діяльності хронічна неуспішність не розвивається, дитина яка фантазує не звертає увагу на проблеми в реальному житті. Вирішальним в конфлікті є намагання отримати реальну увагу.

Корекція 

1.фантазію дитини спрямовувати на вирішення реальних завдань.

2.виконуючи творчі завдання, забезпечити емоційну підтримку дитини.Діти, які не вміють малювати,малюють абстрактні картини.

Хронічна неуспішність

– це синдром,який характеризується неспівпаданням між очікуваннями дорослих і досягненнями дитини. Ризик виникнення зьявляється тоді,коли з дитиною починаються систематичні заняття результати яких не влаштовують батьків чи педагога. Зазвичай це період підготовчої групи дит.садка.

Психологічний профіль:

1)підвищена тривожність.

2)дезорієнтація дій.

3)низька результативність-дитина вважає себе поганим учнем.

Прогноз та корекція хронічної неуспішності(х.р.)

Характеризується неспівпаданням очікуванням дорослих і досягненням дитини.Ризик виникнення починається тоді, коли з дитиною починають систематичні заняття,результати яких не влаштовують батьків або педагога.Зазвичай підготовча група д/с.

Особливість синдрому:

Підвищення тривожності,дезорганізація дій,низька результативність,дитина уявляє себе поганим учнем.

Наслідки тривожності це:

 непродуктивна витрата часу,відмова від виконання завдань,нестійка увага(увага фіксується на дрібницях,з виду випускається головне).

Передумови неуспішності:

-невідповідність методів навчання можливостям дитини;

-підвищена очікуваність батьків;

-підвищена тривожність формується через невдачі навчання під впливом сімейних факторів.

Корекція хронічної неуспішності:

1.забезпечити дитину відчуттям успіху;

2.під час оцінки діяльності керуватися наступними принципами:

-не спів ставляти середній результат учнів з еталогом;

-результат дитини порівнювати тільки з результатом дитини;

-якщо в дитини не виходить треба сказати завтра буде краще. Налаштовувати на позитив;

-знайти сферу у якій дитина буде успішною;

-дозувати навантаження в дитини;

-не винити дитину за її неуспішність;

-перериви під час занять,які заповнюють активними рухами.

Сімейна ізоляція

 – це синдром,який полягає у неможливості адаптації дитини у групі через акцентуацію дитини на системі відносин у родині,яка характерна для дітей більш раннього віку.

Передумови сімейної ізоляції:

1)підвищена сензитивність.

2)астенія в результаті перенесених захворювань.

3)дитячий аутизм.

4)конституційна ослабленість НС. Однак,синдром може виникати в результаті неправильного виховання,коли сім’я є ізольованою одиницею. Іноді синдром розвивається у дітей,що виховувались дідусями та бабусями чий стиль життя відрізняється від інших сімей,де виховуються діти в результаті великої вікової різниці.

Психологічний профіль: 1) психологічна залежність.2)низький рівень самостійності.3)інфантильність.

Реакція соц. оточення на інфантильність і несамостійність дитини представлена гіперопікою з боку дорослих,яка підкреслює його психологічні особливості.

Прогноз і корекція сімейної ізоляції.

Прогноз:проблеми соціалізації викликані цим синдромом не призводять до девіантної поведінки. Вони залишаються на рівні труднощів знаходження місця в групі,невміння справитись зі складними життєвими ситуаціями.

Корекційний підхід:

1)знизити рівень опіки в родині.

2)підвищити рівень самостійності дитини.

3)навчити дитину спілкуватися в невеликій групі(1-2 особи).

4)включити у спілкування з найдорослішими в групі дітьми.

5)налагодити контакти з наймолодшими дітьми,де дитина була старшою.

Негативне самопред'явлення

- Це синдром, який виникає в дошкільному віці у дітей з особливою потребою в увазі до себе.

 Під час негативного самопред’явлення на відміну від соціальної дезорієнтації дитина порушує правила поведінки свідомо.

 Діти з цим синдромом дуже чутливі.

Міжособистісна система розвитку є висока конфліктність у відносинах між дитиною і дорослим.

Передумовами виникнення психологічного синдрому є: атмосфера підвищеної уваги до дитини з боку оточуючих в дитячому віці, що пізніше змінюється недостатком уваги. Причиною підвищення демонстративності полягає у тому, що у дитини недостатньо сформовані змістові форми ділового спілкування з дорослими.

За термінологією Лісіциної ділове спілкування – це спілкування в ході будь-якої діяльності, а саме ігри, малювання, дії з простими предметами.

Спілкування дітей у більшості випадків безпосереднє, тобто відповідь дитини на емоційні прояви дорослих.

Такі проблеми часто виникають у дітей, що виховуються бабусями та дідусями.

Центральною рисою психологічного профілю при негативному самопред’явленні є яскрава демонстративність в поєднанні з уявленнями про те, що єдиний спосіб звернути на себе увагу –– викликати роздратування.

Особливості діяльності такої дитини:

1. Негативізм

2. Для дитини покарання є заохоченням

3.Негативна поведінка дозволяє позбутися відчуття непомітності і не цікавості для оточуючих

4. У молодшій школі з негативним самопред’явленням виникають труднощі у спілкуванні з однолітками

5. Дитина може грати роль ідеального.

 Цей психологічний синдром негативного самопред'явлення не призводить до серйозних емоційних розладів,неврозів і психопатії. Однак у дитини з’являються значні проблеми у спілкуванні .

Корекція: 

1)увага приділяється дитині тоді,коли вона хороша,а не тоді, коли погано себе поводить.

2)необхідно відмовитись від будь-яких негативних реакцій,які прагне у вас викликати дитина.

3)якщо вчинок серйозний і на нього неможливо не звернути увагу,то покарання має бути без емоційним.

4)дорослі повинні бути готові до того,що перший час зміна стилю спілкування призведе до вибуху негативізму,але ставитись до цього спокійно.

5)дитину з демонстративністю не можна залишати без уваги.

6)під час конфлікту повинна бути «холодність»,а трохи пізніше тепло і увага.

7)знайти сферу у якій би дитина могла себе реалізувати.

Дитина із соціальною дезорієнтацією

Соціальна дезорієнтація – це синдром, який полягає в тому, що дитині важко оволодіти правилами поведінки.

Як наслідок виникає некерованість, агресивні дії, дитина псує речі, не розуміє заборон.

Причиною соціальної дезорієнтації є не володіння соціальними нормами.

Особливості психологічного профілю:

1. Недорозвинутість різних видів дитячої діяльності;

2. Дитина повільно засвоює предмет дії;

3. Одноманітна маніпуляція з предметами;

4. Повільний розвиток сюжетно рольової гри;

5. Неправильна діяльність охоплює всі сфери.

Передумови:

1. Ураження головного мозку;

2. Батьки не пояснюють норми поведінки у сім’ї і не дотримуються цих норм;

3. Порушення адаптації в дитсадку.

Корекційна робота з соціальною дезорієнтацією:

1. Давати тільки основні правила поведінки;

2. Не давати за раз більше ніж 1 правило;

3. Схвалювати кожний позитивний прояв поведінки.